Як важко матері відпускати сина, як важко країні прощатися із ще одним героєм
Сонце щедро гріє в передостанній день літа землю, радіючи чистому небу, завершенню хлібних жнив та одному з найбільших християнських свят – Успіння Пресвятої Богородиці, престольному празнику у сусідньому селі Синівці. Але сотні борсуківлян спішать до центру села, бо як громом серед ясного неба, прилетіла стривожена звістка – загинув на східному фронті, десь у донецьких просторах, хлопчина. Хлопчина, бо Віталію Собко у березні виповнилось лише двадцять юних літ. Пролісковий час жити, творити добро, вчитись, кохати. Але ворожа, загарбницька куля обірвала молоді роки, мрії, зупинила юне серце. Жалоба охопила село, здавалося, пташки і ті притихли. Дзвонять стривожено церковні дзвони, під звуки неспокійної поліцейської сирени, з вишнівецького шляху з’являється автомобіль «Евакуація-200» з тілом Віталія. Не раз ця машина в’їжджала в наші села. Не раз сповіщала, що загинув ще один воїн, не раз сколихує, будить тихе селянське життя, нагадуючи нам, що десь там, на сході України кипить, бурлить жорстока війна за рідний край, за нашу Вітчизну. Біля каплиці невеличка зупинка, де чекають керівники села, священники. Стоячи на колінах, прощаються мовчки з воїном односельчани. В Борсуках він народився, промайнули дитячі, шкільні роки, перші трудові будні, а спочинок Віталій знайде у селі Нападівка, де проживав з родичами перед демобілізацією в армію та йдучи на контрактну військову службу. Я добре знаю батьків загиблого, його добродушну, красиву, добру господиню, - маму Олесю. Скільки треба сил, терпіння, щоб вгамувати материнське серце, зранене болем душу, втрачаючи свого сина-кровинку.
Тримайтесь, батьки, ім’я Віталія буде завжди в пам’яті кожного, хто знає, за що боровся Ваш син. Кажуть, Пресвята Богородиця рятує нас, українців, від нещасть. Напевно, забирала Віталія Олеговича Собка до небесного раю, бо він вартий цього, з його чистою душею, з серцем захисника рідної країни.
Григорій Волянюк
С. Борсуки
