A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Борсуківська громада
Тернопільська область, Лановецький район

Синівці

Село розташоване у північно-західній частині Лановецького району Тернопільської області. Сучасна офіційна назва, за переказами, походить від слова «синь». Синя вода, синє небо та й жителі навіть сьогодні білять (фарбують) хати в синій колір. Щоправда, є інша легенда походження назви населеного пункту. Колись село знаходилось в урочищі «Пеньки». У полі поблизу щовесни цвіли сині дзвіночки в пшениці чи житі. І коли  люди випікали хліб, то від їхнього насіння він набував трохи синюватого відтінку. Можливо, звідси й пішла назва – Синівці.

Село розташоване на пагорбованій рівнині в долині невеличкої річечки Зелена Криниця, що є лівою протокою річки Жирак. З південного сходу воно захищене горбами, прорізане невеличкими ярочками. Усі ці пагорби мають загальну назву «Гори Козіїхи».

З переказів відомо, що Синівці вже існували в часи турецько-татарських набігів ХV-XVII століть, тільки північніше сучасного місця розташування – в урочищі «Пеньки», в напрямку Борсук. Під час одного з таких набігів село спалили, а вцілілі жителі переселилися в інше місце – під гору, в долину розмитого яру, звідки воно розбудувалося та розширилося.

Колись Синівці належали графам Мнішекам, а в 1583 році під назвою Синевич були власністю княгині О.Вишневецької.

Відстань до районного центру – 8 км, обласного центру – 50 км, до найближчої залізничної станції «Бережанка» – 4 км., а до автобусної в Борсуках – 3 км.

Синівці розбиті на кутки («Когутівка», «Загребля», «Заболотці») та урочища («Лиса гора», «Додатки», «Висока межа»).

Куток «Кугутівка» розташований на південному-сході села, на березі мальовничої річки Зелена Криниця в долині під пагорбом, який називається «Додатки» і є частиною сучасної вулиці Загребельна. Зараз на «Когутівці» - 6 осель, з них 2 хати Когутів.

Куточок «Заболотці » - назва пішла від старовинного поселення, що знаходилась за болотом між сучасною Нападівка та Синівцями. На території кутка – 10 житлових будинків.

Куток «Загребля» - назва пішла від слова гребля, яка споруджена на річці Зелена Криниця. На кутку – вісім осель. Тут розташовані сільський клуб, синовецька ферма. На пагорбі – церква та цвинтар.

Урочище «Лиса гора» знаходиться на північний-захід від місцевої школи. Воно складається їз невеличкого хутора (7 хат) й пагорба висотою 150 м. На цій горі раніше було багато лисячих  нір, звідси і назва.

Урочище «Додатки» розташоване за «Когутівкою». Зі слів вчителя-пенсіонера Г.Ф.Чабая, у 1937-38 роках в селі проводилась комісація земель, а до основної частини додалися куски на цьому урочищі. «Додатки» слугують для видобування глини, піску, каменю, що використовували на будівництві.

Урочище «Висока межа» знаходиться далі на південний схід від «Додатків».Колись це була земля, яку купив пан Людкевич у бережанців, а тепер – межа між сусідніми Синівцями й Бережанкою. Тут росте ліс, посаджений учнями школи у 80-х роках ХХ століття.

У давнину основним заняттям місцевих жителів було землеробство. Є відомості, що у рік скасування кріпосного права в Росії (1861 р.) в селі нараховувалось 80 дворів, в яких проживало 538 чоловік. Наприкінці ХІХ століття дворів було вже 140, а мешканців – 809. Станом на 01.12.2001 року в Синівцях проживало 355 чоловік, а зараз – 361 у 144-х оселях.

Синовецька церква Успіння Пресвятої Богородиці збудована в 1870 році на місці старої (з 1583 року). Приміщення храму деревяне, перевезене з села Мізюринці. Тепер на парафії молодий священик С.М.Сіверський, який відправляє службу українською мовою, а також звертає увагу на духовне виховання молоді, веде недільну школу. Вже понад 40 років в церкві дякує М.І.Обик. котра керує церковним хором. Маючи дзвінкий голос, Марія Ігнатівна ще й навчає молодих хористів.

Поблизу храму була відкрита школа, що знаходилась в просторому будинку. В ній 30-х дітей. Переважно хлопців, російською мовою (українська була заборонена) навчав один вчитель. Він розділяв дітей на три групи. Кожній групі давались окремі завдання з граматики, літератури (вірші), арифметики і, обов’язково, Закону Божого та церковного співу. Навчальний рік починався на Покрову, а закінчувався на Великдень.

За часів Польщі школа розташовувалась у приватній хаті П. Волохатого. Польською мовою навчали два педагоги. Однак, незважаючи на політику  полонізації, в Синівцях у 1934-35 роках спорудили половину навчального приміщення (на 100 місць) місцевої семирічки. Добудували навчальний заклад вже за радянських часів у 1970-74 роках (з потужністю прийому 150 чоловік).

За радянської влади в селі почали працювати школа з українською мовою навчання (збудоване в 1935 році). Тут відкрито п’ять. А в 1940 році – шостий класи. Спочатку в закладі працювало 7 вчителів.

Нині в селі функціонує Синовецька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів (директор Г.А.Кухарчук). Тут навчається 33 учні, працює 12 вчителів. Сільською бібліотекою завідує О.С. Стецюк. Понад 30 років пропрацювала бібліотекарем Р.Є.Єфімчук (зараз на пенсії).

Приміщення сільського клубу збудовано в 1927-28 роках. Сільський фельдшерсько-акушерський пункт відкрито у 60-х роки ХХ століття. Протягом тривалого часу, з 1950 по 1961 рік, він знаходився у найманій квартирі.Зараз Фап розташований у новому приміщенні. За роки незалежності України в Синівцях відновлено фігуру в центрі села – хрест із зображенням розпяття Ісуса Христа та Успіння Пресвятої Богородиці; газифіковано оселі мешканців; побудовано асфальтну дорогу досела; газифіковано місцеву школу

Село розташоване у північно-західній частині Лановецького району Тернопільської області. Сучасна офіційна назва, за переказами, походить від слова «синь». Синя вода, синє небо та й жителі навіть сьогодні білять (фарбують) хати в синій колір. Щоправда, є інша легенда походження назви населеного пункту. Колись село знаходилось в урочищі «Пеньки». У полі поблизу щовесни цвіли сині дзвіночки в пшениці чи житі. І коли  люди випікали хліб, то від їхнього насіння він набував трохи синюватого відтінку. Можливо, звідси й пішла назва – Синівці.

Село розташоване на пагорбованій рівнині в долині невеличкої річечки Зелена Криниця, що є лівою протокою річки Жирак. З південного сходу воно захищене горбами, прорізане невеличкими ярочками. Усі ці пагорби мають загальну назву «Гори Козіїхи».

З переказів відомо, що Синівці вже існували в часи турецько-татарських набігів ХV-XVII століть, тільки північніше сучасного місця розташування – в урочищі «Пеньки», в напрямку Борсук. Під час одного з таких набігів село спалили, а вцілілі жителі переселилися в інше місце – під гору, в долину розмитого яру, звідки воно розбудувалося та розширилося.

Колись Синівці належали графам Мнішекам, а в 1583 році під назвою Синевич були власністю княгині О.Вишневецької.

Відстань до районного центру – 8 км, обласного центру – 50 км, до найближчої залізничної станції «Бережанка» – 4 км., а до автобусної в Борсуках – 3 км.

Синівці розбиті на кутки («Когутівка», «Загребля», «Заболотці») та урочища («Лиса гора», «Додатки», «Висока межа»).

Куток «Кугутівка» розташований на південному-сході села, на березі мальовничої річки Зелена Криниця в долині під пагорбом, який називається «Додатки» і є частиною сучасної вулиці Загребельна. Зараз на «Когутівці» - 6 осель, з них 2 хати Когутів.

Куточок «Заболотці » - назва пішла від старовинного поселення, що знаходилась за болотом між сучасною Нападівка та Синівцями. На території кутка – 10 житлових будинків.

Куток «Загребля» - назва пішла від слова гребля, яка споруджена на річці Зелена Криниця. На кутку – вісім осель. Тут розташовані сільський клуб, синовецька ферма. На пагорбі – церква та цвинтар.

Урочище «Лиса гора» знаходиться на північний-захід від місцевої школи. Воно складається їз невеличкого хутора (7 хат) й пагорба висотою 150 м. На цій горі раніше було багато лисячих  нір, звідси і назва.

Урочище «Додатки» розташоване за «Когутівкою». Зі слів вчителя-пенсіонера Г.Ф.Чабая, у 1937-38 роках в селі проводилась комісація земель, а до основної частини додалися куски на цьому урочищі. «Додатки» слугують для видобування глини, піску, каменю, що використовували на будівництві.

Урочище «Висока межа» знаходиться далі на південний схід від «Додатків».Колись це була земля, яку купив пан Людкевич у бережанців, а тепер – межа між сусідніми Синівцями й Бережанкою. Тут росте ліс, посаджений учнями школи у 80-х роках ХХ століття.

У давнину основним заняттям місцевих жителів було землеробство. Є відомості, що у рік скасування кріпосного права в Росії (1861 р.) в селі нараховувалось 80 дворів, в яких проживало 538 чоловік. Наприкінці ХІХ століття дворів було вже 140, а мешканців – 809. Станом на 01.12.2001 року в Синівцях проживало 355 чоловік, а зараз – 361 у 144-х оселях.

Синовецька церква Успіння Пресвятої Богородиці збудована в 1870 році на місці старої (з 1583 року). Приміщення храму деревяне, перевезене з села Мізюринці. Тепер на парафії молодий священик С.М.Сіверський, який відправляє службу українською мовою, а також звертає увагу на духовне виховання молоді, веде недільну школу. Вже понад 40 років в церкві дякує М.І.Обик. котра керує церковним хором. Маючи дзвінкий голос, Марія Ігнатівна ще й навчає молодих хористів.

Поблизу храму була відкрита школа, що знаходилась в просторому будинку. В ній 30-х дітей. Переважно хлопців, російською мовою (українська була заборонена) навчав один вчитель. Він розділяв дітей на три групи. Кожній групі давались окремі завдання з граматики, літератури (вірші), арифметики і, обов’язково, Закону Божого та церковного співу. Навчальний рік починався на Покрову, а закінчувався на Великдень.

За часів Польщі школа розташовувалась у приватній хаті П. Волохатого. Польською мовою навчали два педагоги. Однак, незважаючи на політику  полонізації, в Синівцях у 1934-35 роках спорудили половину навчального приміщення (на 100 місць) місцевої семирічки. Добудували навчальний заклад вже за радянських часів у 1970-74 роках (з потужністю прийому 150 чоловік).

За радянської влади в селі почали працювати школа з українською мовою навчання (збудоване в 1935 році). Тут відкрито п’ять. А в 1940 році – шостий класи. Спочатку в закладі працювало 7 вчителів.

Нині в селі функціонує Синовецька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів (директор Г.А.Кухарчук). Тут навчається 33 учні, працює 12 вчителів. Сільською бібліотекою завідує О.С. Стецюк. Понад 30 років пропрацювала бібліотекарем Р.Є.Єфімчук (зараз на пенсії).

Приміщення сільського клубу збудовано в 1927-28 роках. Сільський фельдшерсько-акушерський пункт відкрито у 60-х роки ХХ століття. Протягом тривалого часу, з 1950 по 1961 рік, він знаходився у найманій квартирі.Зараз Фап розташований у новому приміщенні. За роки незалежності України в Синівцях відновлено фігуру в центрі села – хрест із зображенням розпяття Ісуса Христа та Успіння Пресвятої Богородиці; газифіковано оселі мешканців; побудовано асфальтну дорогу досела; газифіковано місцеву школу

Матеріал взято з Історія Лановеччини. Історико-краєзнавчий нарис. - Тернопіль: Воля, 2011. - 620 с. Петро Когут, Степан Трофимчук

gromada.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування: Чи сподобалось Вам спортивно-мистецьке свято "НА ХВИЛЯХ ГОРИНІ", організоване Борсуківською сільською радою?

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь