Інформаційне повідомлення про проведення громадського обговорення щодо встановлення меморіальних дошок загиблим воїнам с.Борщівка та с.Піщатинці
Інформаційне повідомлення
про проведення громадського обговорення щодо встановлення меморіальних дошок загиблим військовослужбовцям Островерхову Юрію Юрійовичу, Кухаруку Віталію Ігоровичу с. Піщатинці (на фасаді школи); Мізоцькому Павлу Романовичу, Бику Андрію В’ячеславовичу, Кушніруку Володимиру Дмитровичу с. Борщівка (на дошці пошани «Гордість села –Слава Україні»)
- Ініціатор громадського обговорення: Борсуківська сільська рада
2. Організатор громадського обговорення
Робоча група з питань організації громадських обговорень, утворена розпорядженням сільського голови від 11 березня 2025 року № 51-ОД щодо відкриття меморіальних дошок загиблим воїнам села Борщівка на дошці пошани «Гордість села – Слава України» та села Піщатинці на фасаді школи провела 20 березня 2025 року засідання, на якому розглянула звернення старости с. Борщівка Закидальської І.П. та короткі біографічні довідки воїнів: Островерхова Юрія Юрійовича, Кухарука Віталія Ігоровича, Мізоцького Павла Романовича, Бика Андрія В’ячеславовича, Кушнірука Володимира Дмитровича.
Вирішили оприлюднити на офіційному сайті Борсуківської сільської ради інформаційні матеріали щодо встановлення меморіальних дошок загиблим військовослужбовцям та поставити на громадське обговорення даний проєкт (протокол №1 засідання комісії з питань відкриття меморіальних дошок загиблим військовослужбовцям с. Борщівка та с. Піщатинці).
- Пропозиції та обґрунтування щодо відкриття меморіальних дошок загиблим воїнам в селі Борщівка та селі Піщатинці.
Увічнення пам’яті полеглих воїнів нашої громади, які віддали життя у боротьбі за незалежність України. Біографічна довідка:
Кухарук Віталій Ігорович – молодший сержант,командир стрілецького взводу,стрілецької роти.
Народився 18 вересня l996року у сім'ї Кухарук Людмили Петрівни та Кухарука Iгopa Васильовича в селі Влащинці Лановецького району Тернопільської області. Народження сина-первістка стало великим щастям для сім'ї. Зі слів мами Віталік зростав допитливим, щирим хлопчиком. 2003 році, у семирічному віці пішов у 1 клас Влащинецької початкової школи. Пролинули шкільні роки навчання.У третьому класі раптово помирає тато Iгop. Вся чоловіча робота лягає на плечі 10-річного хлопчини. Богато допомагає мамі по господарству, ще й не забуває уроки повчити. В 2010 році мама Людмила вдруге виходить заміж за Нагачевського Бориса i сім'я переїжджас жити на Шумщину у с. Піщатинці. Після переїзду Віталік іде вчитися в місцеву школу до своїх однолітків—8 клас. Як пригадує класний керівник Ніна Михайлівна "дуже хотів із усіма дружити, лю6ив фізкультуру, спортивні змагання". Однокласники згадують його товариськість i доброту.
В 2012 році випускник Піщатинської школи, а восени вступив до Лановецької філії Збаразького професійно-технічного училища де освоював професію тракториста. Перед Різдвяними святами 10 грудня 20l5року у сім'ї Нагачевських Людмили i Бориса народилася донечка Соломійка. Як радів братик народженню молодшої сестричка. Приїжджаючи додому спішив до маленької принцески, яку щедро обдаровував подарунками. Сестра для брата була найдорожчою у житті.
Вечорами Віталік захопливо слухав розповіді вітчима, учасника АТО. Це розповіді запали в юне серце i пробудили патріотичні почуття та ненависть до ворогів рідної землі. 24 лютого 2024рокупочалося повномасштабне вторгнення pociї на нашу землю. Віталік хвилювався за долю Украіии, тому самостійно з'явився у ТЦК, щоб стати добровольцем.
29 червня 202З року Кухарук Віталій Ігорович підписує контракт про проходження військової служби у 3CУ. Після підписання контракту проходить навчання у Рівненському полігоні. Через два місяці після навчання потрапляє на передову i прийняв свій перший бій. Проявляв справжню витримку, мужність, стійкість та відвагу. 24 липня присвоєно звання сержантського i старшинського складу- молодвіий сержант. Мужньо i сміливо боровся на Донецькому i Запоріжському напрямках.
25 вересня 2024року-загинув Кухарук Віталій Ігорович ,молодший сержант,командир стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А при виконанні бойового завдання за призначенням під час воєних дій на території України в районі населеного пункту Полтавка Полтавської сільської громади, Гуляйпольського району Запоріжської області.
Поховали Героя у селі Піщатинці на місцевому кладовищі.
21 жовтня 2024 року Кухарука Віталія Ігоровича посмертно нагородили відзнакою Міністра оборониУкраїни « Захисник Украіни».
Слава Украіні!
Героям слава!
Кушнірук Володимир Дмитрович -солдат- caпep 3-го відділення загороджень взводу загороджень військової частини А -5021.
Народився 23 жовтня 1976 року в с. Борщівка Лановецького(нині Кременецького ) району Тернопільської області в родині Ганни Степанівни та Дмитра Васильовича Кушнірука i був четвертим із дев'яти ïx дітей. Родина була дружна, працьовита, діти змалечку спостерігали за роботою батька-столяра, який майстрував вікна та двері для більшості тодішніх новобудов села. У сім'ї’ шанувалися звичаї та традиції рідного краю, особливо святкування Різдвяних свят, Великодня, коли гуртом збиралась вся велика родина.
Дитинство пройшло у мальовничому куточку рідного села на Гірці, де поблизу річка Горинь, чудовий став, а тому лю6ив рибалити i це було його улюбленим заняттям на дозвіллі на все життя.
3 п’яти років почав відвідувати дитячий садочок «Барвінок», а у 6 років вступив до 1 класу Борщівського закладу загальної середньої освіти. Навчався Володя гарно, за що у 1-4 класах отримував похвальні листи. Пізніше разом з братом Віталіком навчалися у Кременецькій школі-інтернаті, яку закінчив у 1993 році i вступив до Кременецького професійно-технічного училища (N°6 знайти фото будинку)на спеціальність штукатур, лицювальник-плиточник. За спеціальністю почав працювати у будівельній бригаді Лановецького цукрового заводу, а після його закриття працював на будовах Києва та околиць, Тернополя, робив оновлення осель односельчан, де проявились його найкращі якості справжнього майстра на всі руки.
3 6 березня 2024 року Кушнірук Володимир Дмитрович був мобілізований i проходив військову підготовку у м. Кам'янець — Подільський. Отримавши найнеобхідніші навики поведінки в бою, а також навики сапера , прийняв присягу на вірність Україні. Сестри з племінниками приїжджали відвідати солдата у цю урочисту мить.
Служив у Дніпропетровській, а потім у Запорізькій області, де проводив розмінування територій. Лише близько півроку тривало його військове життя, але він до кінця поводив себе гідно, як справжній воїн-захисник.
При нагоді дзвонив матері, сестрам, братам, радів успіхам своїх численних племінників, яких він дуже любив i мріяв про мирне завтра для них, яке наближав своєю боротьбою з ворогом .
Біля с. Сорочине боєць раптово помер від серцевого нападу внаслідок хвилювань, спричинених війною. Похований з військовими почестями у рідному селі Борщівка. Вся громада, стоячи на колінах, проводжала в останню дорогу бійця.
Вічна слава Герою!
Бик Андрій В'ячеславович — старший солдат - кулеметник 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Народився 27 листопада 1996 року в с. Борщівка Лановецького(нині Кременецького ) району Тернопільської області в родині Наталі Василівни та В’ячеслава Васильовича Бик i був наймолодшим із трьох їхніх синів.
Дитинство пройшло на мальовничій вулиці Глинки, де живуть доброзичливі, дружні односельчани, які завжди приходять на допомогу одні одним, підтримують у важку хвилину. Рідна вулиця поблизу лісу, а тому хлопець знав yci лісові стежки та грибні місця. 3 2-х років, почав відвідувати дитячий садочок «Барвінок», де його yci любили як найменшенького i веселого хлопчика. У 6 років вступив до 1 класу Борщівського закладу загальної середньої освіти імені Я.П. Горошка. У школі запам'ятався щирим, добродушним, скромним, спокійним хлопчиною. Дещо сором'язливий, i цю сором'язливість намагався сховати за ледь помітними смішинками в очах. Він завжди усміхався. А ще мав загострене почуття cпpaвeдливoстi. Завжди був активним учасником ycix заходів, що проводились у класі, лю6ив сценки, змагання, рольові ігри.
У 5 класі вступив до дитячо-юнацького об'єднання «Козацький тлях» i залюбки приймав участь у козацьких колах, змаганнях між козацькими роями, спортивних та загальношкільних заходах .
Закінчивши школу, вступив до Лановецької філії державного навчального закладу Збаразьке професійно-технічне училище, де здобув професію будівельника . Пізніше став працювати у лісовому господарстві Лановецького лісництва.
У 2015 році добровольцем пішов в ATO, щоб захищати рідну землю від зазіхань ворогів. Близько 4-х років Андрій був на східних рубежах країни у 128-ій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді, яка ще у 2014 успішно звільнила більшу частину Донбасу від бойовиків, а під час вторгнення РФ мужньо захищає рідну землю. Пережив всі труднощі окопно-бліндажного життя, поводив себе мужньо i відповідально, за що був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» , також Грамотою від командування військової частини A-15-56 за відмінні успіхи в бойовій підготовці, сумлінне виконання службових обов'язків, підтримання високого рівня бойової готовності .
Коли почалось повномасштабне вторгнення рашистів, знову пішов на захист України. Перепідготовку проходив на Львівщині, де полігон зазнав ворожого ракетного обстрілу , а тому навчання продовжились на Закарпатті i Андрій став солдатом 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Воював мужньо, за що командування частини висловило подяку батькам, зауваживши, що мужність, вірність військовій присязі та відповідальність — це продовження людських чеснот, привитих з дитинства батьками.
В боях був неодноразово поранений , отримав контузію під Краматорськом, проходив лікування у військових госпіталях Дніпра, потім в Тернополі, а деякі осколки назавжди залишились у руках та ногах. Був комісований, продовжував лікування, а рани нестерпно боліли.
Внаслідок бойових поранень старший солдат Бик Андрій В’ячеславович 20 серпня 2024 року помер, не перенісши наслідків війни. Вся громада з почестями провела в останню дорогу захисника України.
Похований у рідному селі Борщівка. Вічна слава Герою!
Мізоцький Павло Романович — навідник-кулеметник 8-гo батальйону 10-ї гірської штурмової бригади, позивний «Мультик».
Народився 28 січня 200l року в селі Борщівка Лановецького (нині Кременецького ) району Тернопільської області в працьовитій, дружній родині Mapiї Миколаївни та Романа Степановича Мізоцьких i був молодшим серед ïx двох дітей.! Дитинство пройшло в колі люблячої родини, маленьких друзів- сусідів, у дитячих розвагах на долині біля річки Горинь.
У 4 роки разом із сестричкою , що пішла у підготовчу до школи гpyпy, почав відвідувати дитячий садочок «Барвінок›. Дуже хотів сидіти за партою, постійно прагнув бути у старшій групі. Pic жвавим, енергійним хлопчиком, i у 2007 році вступив до 1 класу Борщівського закладу загальної середньої освіти імені Я.П. Горошка.
У школі, був допитливим та дружелюбним, метушливим та життєрадісним зі світлою та доброю душею. Йому личило це поєднання щирості та доброти, з його обличчя ніколи не зникала щира посмішка. Однокласники згадують його товариськість та доброту.
3 5 класу був членом дитячо-юнацького об’єднання «Козацький шлях», залюбки приймав участь у козацьких колах, військово-спортивних естафетах. Павло захоплено слухав розповіді односельчан - учасників ATO, які часто запрошувались у школу, i ці розповіді запали в юне серце i пробудили високі патріотичні почуття та ненависть до ворогів рідної землі.
Отримавши неповну середню освіту, вступив до Лановецької філії Збаразького ПTУ, де освоював професію будівельника. Ще під час навчання на канікулах працював на будовах Львова, де зумів налагодити дружні відносини з товаришами.
Коли почалось повномасштабне вторгнення pocії на нaшy землю, Павло боляче сприймав тривожні вісті з фронту, хвилювався за долю рідної України, а тому 1 березня 2023 року у віці 22 роки самостійно з'явився у ТЦК , щоб стати добровольцем, мотивуючи свій вчинок тим, що не може сидіти дома коли потрібно захищати Батьківщину.
Після підписання контракту проходив навчання у «Дніпрі» Київської області, а потім був командирований на військовий вишкіл до Великобританії, де місяць посилених тренувань за НАТОвськими стандартами готували молодого воїна до участі в бойових діях. Після цього ще півмісяця тренувань у «Дніпрі».
Через 2 місяці після проходження навчання потрапив на передову, де прийняв перший бій. Павло був одним з наймолодших бійців, проте у боях, як згадують бойові побратими, проявляв справжню витримку, мужність, стійкість та
відвагу. Трапилося, що з передової 20 днів не було зв'язку, а передзвонив рідним, коли вiдвозив поранених.
У жовтні 2023 року Павло отримав поранення i, перенісши 4 операції, декілька раків мав короткотривалі відпустки додому. Павло почувався серед земляків впевнено i гідно, адже він - воїн-захисник, що б'ється за рідну землю, а не ховається за спинами товаришів чи довідками.
28 квітня 2024 року під с. Спірне Донецької області на кордоні між Донеччиною та Луганщиною навідник-кулеметник 8-ro батальйону 10-ï гірської штурмової бригади Мізоцький Павло Романович загинув у жорстокому нерівному бою з ворогом.
Вся громада на колінах зустрічала свого Героя. Похований у рідному селі Борщівка. Нагороджений медаллю «Ветеран війни, учасник бойових дій».
У серцях рідних, близьких та друзів він назавжди залишиться добрим, милим, усміхненим, а ще справжнім патріотом рідної землі.
Вічна слава Герою!
Островерхов Юрій Юрійович- старший стрілець ,оператор другого шурмового відділення, третього штурмового взводу, четвертої штурмової роти, другого штурмового батальйону.
Народився Юрій Островерхов 12 березня l99броку у селі Новогригорівка Генічеського району Херсонської області,де i пройшли його дитячі роки.
Сімейні обставини склалися так, що Юрій переїхав жити до бабусі на Захід України в село Бірки Шумського району Тернопільської області.
2002 року вступив у перший клас місцевої школи. Далі доля розпорядилася так, що Юрій продовжив навчання у Кременецькому школі - інтернаті. У цьому закладі промайнули шкільні роки. Після здобуття середньої освіти юнак влаштувався на роботу. Юрій боляче сприйняв новини із фронту, хвилювався за долю України,тому у 2021році підписав контракт про проходження військової служби.
24 лютого 2022року війна в Україні стала ще страшнішою i вийшла за межі східних регіонів. Ще вночі 24 лютого нашого захисника відправили на захист i оборону столиці ,в місто Київ,у складі 44 окремої артилерійської бригади ім. Данила Апостола —розвідка.
Брав участь у обороні Киї‘вщини,під чac виконання бойових завдань отримав не одну контузію i був відправлений на ротацію у місто Рівне.
У боротьбі з окупантами отримав позивний «Борзий». Більше року ніс службу у 44 окремій бригаді імені Данила Апостола. Навесні 202Зроку перевівся у склад 33 механізованої бригади. Воював на різних напрямках, тримав оборону разом із побратимами у досить складних, нереальних умовах, щоб не допустити окупанта на нашу землю.
У жовтні 2022року Юрій Островерхов одружився з Катериною Добровольською жителькою села Піщатинці Шумського району Тернопільської області.
За професіоналізм, відданість військовій справі Юрій Островерхов отримував нагороди: «Нагрудний знак «відзнака командира 44- ї окремої артилерійської бригади ім.. Гетьмана Данила Апостола, Медаль «Ветеран війни», грамоти та
ПОДЯКИ.
У січні 2024 року Юрія Островерхова було переведено у третю окрему штурмову бригаду «Азов».
12 лютого 2024 року біля населеного пункту Авдіївка Допецької області захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет Юрій Островерхов загинув. Серце захисника перестало битися рівно за місяць до свого дня народження. 16 лютого 2024року прощалися із Героєм в селі Піщатинці. Похований Юрій Островерхов на місцевому кладовищі.
4. Мета громадського обговорення: врахування думки мешканців с. Борщівка та с.Піщатинці Борсуківської територіальної громади щодо прийняття рішення про встановлення меморіальних дошок загиблим військовослужбовцям: Островерхову Юрію Юрійовичу, Кухаруку Віталію Ігоровичу, Мізоцькому Павлу Романовичу, Бику Андрію В’ячеславовичу, Кушніруку Володимиру Дмитровичу.
5. Строк проведення заходів з громадського обговорення: громадське обговорення у формі електронної консультації проводиться з дня оприлюднення зазначеного інформаційного повідомлення і до 03 квітня 2025 року включно.
6. Поштова адреса та адреса електронної пошти, строк і форма для подання пропозицій (зауважень): пропозиції (зауваження) подаються на адресу електронної пошти: borsuky.sr@gmail.com до 03 квітня 2025 року включно.
Пропозиції (зауваження) подаються у письмовій формі, надсилаються електронною поштою із зазначенням прізвища, імені, по батькові та адреси особи, яка їх подає. Юридичні особи подають пропозиції у письмовій формі із зазначенням їх найменування та місцезнаходження. Анонімні пропозиції не розглядаються.
7. Місцезнаходження та адреса електронної пошти, номер телефону організатора громадського обговорення, за якими можна отримати консультації з питання, що винесено на громадське обговорення:
вул. Шевченка, буд. 3, с. Борсуки Кременецького району, Тернопільської області, 47412, тел/факс (03549) 4-41-42, e-mail: borsuky.sr@gmail.com.
8. Прізвище та ім’я особи, що проводить заходи громадського обговорення: голова Комісії - Важельська Тетяна Василівна.
9.Строк і спосіб оприлюднення результатів громадського обговорення: до 10 квітня 2025 року на офіційному сайті Борсуківської сільської ради.
